11 січня – Міжнародний день заповідників і національних парків

День заповідників і національних парків у світі почали вперше відзначати в 1997 році з ініціативи Центру охорони дикої природи і Всесвітнього фонду дикої природи.

Сучасна мережа природних заповідників України сформувалась внаслідок праці багатьох поколінь природоохоронців і відіграє важливу роль у вирішенні проблем збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, підтримці екологічної рівноваги у природі, формуванні світоглядних орієнтирів людини, спільнот, суспільства.

На території сучасної України перший заповідник був створений у 1886 році українським природознавцем Володимиром Дідушицьким. Це був і перший заповідник в Європі, який являв собою природний резерват площею 22,4 га поблизу с. Пеняки (нині Бродівський район Львівської області) та одержав назву «Пам’ятка Пеняцька».

Сучасний вид заповiдання для збереження залишкiв природи (окремих природних комплексiв чи їхніх частин), який уже можна назвати класичним, почав формуватися з кiнця 20-х років 20 столiття (створювалися першi заповідники та пам’ятки природи) i набуває значного розвитку з 80-х років з організацією різних типів заказників і національних природних парків.

Класичне заповiдання сформувалося на противагу iндустрiалiзацiї держави, коли зi стрiмким розвитком сiльськогосподарської технiки та технологiй відбувалося швидке розширення площi орних земель, мiста перетворювалися на великi технополiси. Вченi побачили загрозу всiй природi, яка є основою життя, тому, знищуючи її, ми втрачаємо сам базис iснування людини.

У 1992 році вперше була сформована чiтка правова база заповiдання у виглядi Закону України «Про природно-заповiдний фонд України». У преамбулi Закону записано: «Природно-заповiдний фонд становлять дiлянки сушi i водного простору, природнi комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреацiйну та iншу цiннiсть i видiленi з метою збереження природної рiзноманiтностi ландшафтiв, генофонду тваринного i рослинного свiту, пiдтримання загального екологiчного балансу та забезпечення фонового монiторингу навколишнього природного середовища».

Велике значення для розвитку заповiдної справи в Українi мала пiдготовка двох видань Червоної книги України, статус якої у 2002 роцi пiдвищено до рiвня Закону України «Про Червону книгу України». Відповідно до Закону види рослин і тварин, занесенi до цiєї книги, рослиннi угруповання Зеленої книги України, а також види рослин i тварин i типи природних середовищ з Червоних перелiкiв чинних для України мiжнародних конвенцiй визнано прiоритетами під час заповiдання та здiйснення природоохоронної дiяльностi у межах ПЗФ.

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство екології та природних ресурсів України.

1 грудня 2008 року Президент України видав Указ № 1129/2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів». У 2009 році було значно розширено межi територiй і створено нові нацiональні природні парки та iнші природно-заповiдні об’єкти. 18 серпня 2009 року Президент України підписав Указ «Про день працівника природно-заповідної справи», який щороку відзначають 7 липня.

Заповідники та національні парки Сумської області

 Михайлiвська цiлина – заповiдник лучного степу

Серед заповiдних дiлянок Сумщини Михайлiвська цiлина займає особливе мiсце. Її унiкальнiсть полягає в тому, що тут охороняється дiлянка плакорного лучного степу. Плакорнi степи в Українi майже повнiстю розоранi. Цей невеликий куточок неораного степу репрезентує лучнi степи, якi в минулому були поширенi в Лiсостепу. До 11 грудня 2009 р. Михайлiвська цiлина була вiддiленням Українського степового природного заповiдника. Загальна площа його складала 202,48 га. Цей степовий масив знаходиться на вододiлi рiчок Грунi i Сули у Лебединському районi. Колись тут були великi цiлиннi пасовища, але вже у 1928 роцi цiлинного степу залишилось дещо бiльше 200 га. З цього часу i починається охорона цiєї унiкальної дiлянки. В дореволюцiйний час територiя Михайлiвської цiлини належала помiщику Капнiсту, який використовував дiлянку для випасання коней. Пiзнiше, пiсля революцiї, цi землi входили до складу земель Михайлiвського кiнного заводу. У 1928 роцi постановою Сумського виконкому Михайлiвська цiлина була оголошена заповiдником мiсцевого значення (якi тодi iснували), а у 1947 роцi категорiя охорони була пiдвищена до загальнодержавного заповiдника. У 1951 роцi заповiдник був переданий академiї наук України, а саме Інституту ботанiки, науковцi якого розпочали детальнi дослiдження рослинного свiту дiлянки. З 1961 року Михайлiвська цiлина увiйшла до складу Українського степового заповiдника i стала його пiвнiчним фiлiалом. Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого цвiтiння степового рiзнотрав’я. Починаючи з ранньої весни i до пiзньої осенi степ змiнює свої кольори. З настанням теплих весняних днiв першими з’являються досить великi бузково-рожевi квiти брандушки рiзнокольорової. Цей рiдкiсний червонокнижний вид ще зрiдка можна зустрiти на Сумщинi, але найбiльша його популяцiя знаходиться на Михайлiвськiй цiлинi. Весна в степу проявляється i у квiтуваннi сону широколистого, а пiзнiше – в травнi – з’являються великi золотавi квiти горицвiту весняного. Ця рослина утворює в заповiднику яскравi килими. Коли квiтує зiновать руська, в степу переважає iнший вiдтiнок жовтого кольору. В кiнцi травня рiзнобарвний степ прикрашає квiтування чини панонської, анемони лісової, пiвникiв угорських, шолудивника степового. Кольорова гама степу постiйно доповнюється i одночасно змiнюється. На початку лiта степ розквiтає синiми барвами – квiтують шавлiї лучна та поникла. В цей же час починає виколошуватись ковила.

Не можна перебiльшити роль Михайлiвської цiлини в екологiчному вихованнi жителiв краю. Степ своїми мiнливими вогниками квiтiв, срiблястим ковиловим граєм, неповторними пахощами, щебетанням птахiв зачаровує своїх вiдвiдувачiв, надає вiдчуття єдностi людини з природою, вчить цiнувати її. Слiд зауважити, що мiжнародна спiльнота дуже високо цiнує нашi заповiдники, адже це найвища категорiя природно-заповiдного фонду за мiжнародними класифiкацiями, яка в найбiльшiй мiрi забезпечує охорону природних комплексiв. На територiї Михайлiвської цiлини виявлено 11 видiв, занесених до Червоної книги України. Указом Президента України від 11.12.2009 №1035/2009 створений самостійний природний заповідник “Михайлівська цілина” на площі 882,9 га на територіях Лебединського та Недригайлівського районів.

Нацiональний природний парк “Деснянсько- Старогутський”

“Зачарована Десна” – так назвав цi мiсця видатний український кiнорежисер i письменник Олександр Довженко. Мальовничий i унiкальний край пiвнiчно-схiдної частини України. Тут сьогоднi збереглося багато незайманих куточкiв живої природи. Саме з метою збереження та вивчення природних комплексiв на пiвночi Сумської областi створено згiдно з Указом Президента України вiд 23 лютого 1999 року “Деснянсько-Старогутський” нацiональний природний парк площею 16215 га.

За особливостями природних комплексiв i ландшафтних рис, територiя парку подiляється на двi частини – Придеснянську та Старогутську, якi з’єднанi вузькою смугою. Старогутська частина займає плакорнi дiлянки i вкрита сосновими лiсами – це майже суцiльний лiсовий масив, який є крайньою пiвденною частиною вiдомих Брянських лiсiв. Лiси цiєї частини парку є характерними для зони пiвденної тайги. Значну ценотичну роль у них вiдiграють чорниця, брусниця, одинарник європейський, верес, а також зеленi мохи, що вкривають землю суцiльним м’яким шаром. Весною цi лiси набувають особливого шарму пiд час квiтування первоцвiтiв – рясту порожнистого, пшiнки весняної, зiрочок жовтих. Великi площi в Старогутськiй частинi парку займають луки та болота. Тваринний свiт Старогутських лiсiв типовий для лiсiв Полiсся. Тут мешкають лось, козуля, свиня дика, бiлка, вовк, куниця лiсова та iн. Також трапляються “жителi” пiвночi: чорний лелека, чорний дятел, глухар, рябець, заєць бiляк, а деякi птахи (глушець, сичик-горобець, горiхiвка, золотомушка жовточуба, сiрий сорокопуд) гнiздяться лише в Старогутський лiсах i далi на пiвдень не поширюються. Навiть досвiдчений мандрiвник буде вражений у вранiшнiй час важко злiтаючим велетнем-глухарем, свiжi враження свiдкiв про вiдвiдини цих мiсць бурим ведмедем, пугачем, риссю, зубром. Придеснянська частина парку має зовсiм iнший характер. Рельєф тут сформований пiд дiєю рiчки Десни. Добре виявленi почленована численними старицями i озерами заплава, та сформована пiщаними вiдкладами борова тераса. Рослинний покрив заплави представлений комплексом лучної, болотної, водної, прибережно-водної та чагарникової рослинностi. Численнi заплавнi водойми багатi на водну рослиннiсть, серед якої трапляються угруповання, утворенi релiктовими “червонокнижними” видами: плавуном щитолистим та водяним горіхом плаваючим. Тваринне населення Придеснянської частини парку представлене видами навколоводного, водно-болотного та лiсового комплексiв. Луки, болота, заплавнi водойми тут населяють типовi мешканцi рiчкових заплав – бобер рiчковий, видра, горностай, ондатра. На пiщанiй терасi Десни збереглося найбiльш пiвнiчне в Українi поселення тушканчика великого – типового представника степової фауни. Особливо вражає незчисленна кiлькiсть птаства. Десна – одне з вiдомих в Українi мiсць, де можна спостерiгати мiграцiю перелiтних птахiв. У квiтнi над залитою весняною заплавою пролiтають сотнi тисяч гусей, качок, куликiв i чайок рiзних видiв. Можна спостерiгати журавлiв, лелек, лебедiв i хижих птахiв. Багатством вiдзначається також iхтiофауна Придеснянської частини парку. Крiм звичайних видiв риб басейну Днiпра, у значнiй кiлькостi зустрiчаються сом, головень, жерех. Із рiдкiсних видiв тут є стерлядь, рибець, марена звичайна. Загалом, Придеснянська частина парку є типовою для регiону, мальовничою, рiзноманiтною, перспективною для рекреацiйного використання. “Деснянсько-Старогутський” нацiональний природний парк є важливою складовою природно-заповiдного фонду України. На його територiї охороняється 20 видiв рослин та тварин.

 Гетьманський національний природний парк

 

Гетьманський НПП був створений 27 квітня 2009 року згідно Указу Президента України № 273/2009 з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Лівобережного лісостепу, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення. 

Гетьманський НПП є державним об’єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою, належить до державної власності і підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України. Загальна площа території Гетьманського НПП становить 23360,1 гектара, в тому числі 11673,2 гектара земель, що надаються у постійне користування.

Унікальність Гетьманського НПП полягає у тому, що тут збережено різноманітні типові ландшафти Лівобережного лісостепу – від низинних заплав, сфангових боліт до реліктових корінних лісів.

Природні комплекси Парку були і раніше досить вагомо представлені в природно-заповідному фонді України. Так в межі парку увійшли гідрологічні заказники загальнодержавного значення «Хухрянський» (рік оголошення-1980), «Бакирівський» (рік оголошення-1977), «Климентівський» (рік оголошення-1998) загальною площею близько 9,5 тис.га та місцевого значення «Ямний» (рік оголошення-1992), розташованих в заплаві річки Ворскла. Вона є однією з найчистіших і найкрасивіших річок України.

Також до складу Парку увійшли 6 заповідних урочищ місцевого значення (найбільше – «Литовський бір», безпосередньо прилягає до русла річки Ворскла. Це унікальний реліктовий сосновий бір, тут зустрічаються дерева, вік яких нараховує понад 200 років.) та 2 пам’ятки природи місцевого значення.